Тара́с Григо́рович Шевче́нко (відомий також як Кобза́р; 25 лютого (9 березня) 1814, с. Моринці — 26 лютого (10 березня) 1861, м. Санкт-Петербург) — український поет, письменник (драматург, прозаїк), художник (живописець, гравер), громадський та політичний діяч. Національний герой і символ України.

Під упливом побаченого й пережитого в Україні Шевченко написав вірша «Розрита могила», де висловив осуд поневолення українського народу царською Росією. У лютому 1844 року виїхав з України до Петербурга через Москву, де пробув один тиждень і зустрівся з Михайлом Щепкіним та Осипом Бодянським^[88]. Під час першої подорожі до України Шевченко задумав видати серію малюнків «Живописна Україна»^[89]. Саме тому в пошуках історичних сюжетів він мав намір звернутися до Петра Буткова. Про це поет написав у листі до Осипа Бодянського 29 червня (11 липня) 1844 року^[90]. 30 жовтня (11 листопада) 1844 року комітет Товариства заохочення художників ухвалив дати Шевченкові грошову допомогу, щоб він зміг видати «Живописну Україну», визначивши для цієї мети 300 рублів і зобов'язавши його надіслати для Товариства одного примірника першого випуску видання^[91]. Перші 6 офортів серії («У Києві», «Видубецький монастир у Києві», «Судна рада», «Старости», «Казка» («Солдат і Смерть»), «Дари в Чигирині 1649 року») вийшли друком у листопаді того ж року під назвою «Чигиринський Кобзар»^[92]. 1844 року опубліковано передрук першого видання «Кобзаря» з додатком поеми «Гайдамаки»^[93]. Того ж року Шевченко написав гостро політичну поему «Сон» («У всякого своя доля»)^[94] з критикою самодержавної системи Російської імперії. Проти цього твору дуже різко виступив Віссаріон Бєлінський^[95].

22 березня (3 квітня) 1845 року Шевченко подав заяву до ради Академії мистецтв із проханням дати йому звання художника^[96]. Рада, розглянувши заяву, ухвалила таке рішення